ПОВЕЧІ́РНІЙ, я, є, рідко. Який буває ввечері. Ніч тужавіла, перемігши повечірні присмерки (Ле, Клен. лист, 1960, 142); Їх [дуби і сосни] радує день і дівоча розмова, Рахманного поля розбуджені соки, Дніпровських лиманів лискуча підкова, Шатра повечірнього небо високе (Мал., Запов. джерело, 1959, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 645.