ПОВЕСЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до веселі́ти. Ватага вся повеселіла, Горілка з пляшок булькотіла, Ніхто ні каплі не пролив (Котл., І, 1952, 163); І мій, смутний, повеселів товариш — На наше вийде, будем жито жать! (Шер., Щастя.., 1951, 87); // Виразити такий стан (про очі, обличчя і т. ін.). Галя глянула на машкару й її сердите личко зразу повеселіло й засяяло (Вас., І, 1959, 120); * Образно. А як випав перший сніг, — простори села й міста наче трохи повеселіли, посвітліли од ясної, як сонце, білості (Хор., Незакінч. політ, 1960, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 644.