ПОВЕРТІ́ТИСЯ, рчу́ся, рти́шся, док. Вертітися якийсь час. Повибігали якісь панночки, куці та бистрії, як сороки; повертілись, повертілись перед очима, та й круть за двері! (Вовчок, І, 1955, 75); Вітер війнув — листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло! Попавши в повітряні потоки, воно безжурним табунцем спочатку покружляло-повертілось.., а потім, нижче спустившись, посідало їм [хлопцям] на голови, на плечі (Тич., І, 1957, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 643.