ПОВЕРГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВЕ́РГНУТИ і рідше ПОВЕ́РГТИ, гну, гнеш, док., перех., ритор.

1. Примушувати падати; звалювати; // перен. Перемагати. Всякого ж, хто нашій справі ворожий, сонце хай спалить, повергне народ (Тич., Зростай.., 1960, 15); // тільки док., перен., діал. Кинути. Не один [сусід] то й просто скаже: — Повергли би ви тото [те] майстрованнє [майстрування] (Фр., II, 1950, 39).

◊ Поверга́ти (пове́ргнути) в прах — розбивати, знищувати. Він, сп’янілий від люті, все трощив і повергав у прах на своєму шляху (Добр., Очак. розмир, 1965, 170); Хіба не ми в боях під Сталінградом Повергли в прах нападників орду! (Гонч., Вибр., 1959, 232).

2. У сполуч. з прийм. в та знах. в. ім. на позначення стану означає: викликати цей стан. Вона, критика, повергала [кухаря] в такий гнів, в таку лють, що страви перекипали на плитах (Довж., III, 1960, 428).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 638.