Про УКРЛІТ.ORG

повелівати

ПОВЕЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОВЕЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, док., книжн.

1. тільки недок. Правити, розпоряджатися, керувати. Повелівати підданими; — Петровичу!.. Будьте мені, як і були, хазяїном і повелівайте надо мною (Кв.-Осн., II, 1956, 352); Тепер.. вона вже добре знала, що ніякого зачарованого царства, де живуть і повелівають земні боги, немає (Собко, Срібний корабель, 1961, 194).

2. Наказувати, давати розпорядження. Вона йому все розказала Так, як сама здорова знала, Що в пеклі є суддя Еак; Хоть він на смерть не осуждає, Та мучити повеліває (Котл., І, 1952, 148); [Покликач:] Суд повелів, що зараз приймуть кару засуджені Нартал і Парвус (Л. Укр., II, 1951, 538); — То ви ж [жінки] помагайте мені до столу подавати, — повеліла Соломія, пораючись у миснику (Кучер, Трудна любов, 1960, 151); // із запереч. част. не. Забороняти, не дозволяти. — Є на небі бог милосердний! Він не повеліва гнушатися над сирітством! (Кв.-Осн., II, 1956, 442).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 638.

вгору