ПОВА́БА, и, ж., рідко ПО́ВАБ, у, ч., розм.

1. Потяг, схильність до чого-небудь. Доля наукових ідей багато в чому залежить від повабів дослідника, від його почуттів, особистого досвіду (Наука.., 2, 1969, 40).

2. Спокуса. І повно повсюди.. поваб — Тут — злото, грезет, оксамити, Там — пишні саєти, волоський єдваб, Яскраві зірки-самоцвіти… (Стар., Поет. тв., 1958, 210); Князівська влада несла безліч турбот, але дарувала вона й безліч поваб, від яких несила була відмовитися (Загреб., Диво, 1968, 377); // перев. мн. Принади. Надія [на багатство] утікала з кождим днем, а з нею утікала і краса, молодість Дозі, слабніли [слабіли] її поваби… (Фр., VIII, 1952, 231).

3. Привабливість. Багатство мальовничого елементу [елемента] додає «Катерині» [поемі Т. Шевченка] незвичайного повабу (Фр., XVI, 1955, 280).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 630.