ПОБІ́ЛЬШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до побі́льшити. — Найнялась, Христинко? — лагідно й сумовито запитує Степан Васильович. — Мусила, бо інакше не проживеш, — тихцем відповіла й подивилась на свої, економською роботою побільшені руки (Стельмах, І, 1962, 203); Побільшена тінню кудлата Сашкова голова відбивалась на стіні (Коп., Лейтенанти, 1947, 166); // у знач. прикм. Над канапою стоїть у мене побільшена картка жінки у купальному костюмі (Ю. Янов., II, 1958, 20); З побільшеним апетитом накладав [Аркадій Петрович] на тарілку цілу купу салати (Коцюб., II, 1955, 388); Веденін з побільшеною увагою слухав професорову мову (Коцюба, Нові береги, 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 617.