ПОБІ́ЛЬШАТИ, аю, аєш. Док. до бі́льшати. Не слуха [жаба]… дметься… дметься… — Що, сестро, як тобі здається, Побільшала хоч трохи я? (Гл., Вибр., 1957, 45); Вона вже виросла, набралася сили і руки побільшали (Коцюб., І, 1955, 15); Перед очима її побільшало місячне коло, але не стало ясніше (Стельмах, І, 1962, 342); Вона зблідла ще більше, злякано стала, очі в неї побільшали (Загреб., Шепіт, 1966, 47); Як побільшають індичата, почнуть добиратися ростом до старих індиків, то вона почне на їх гукати (Мирний, IV, 1955, 294); Не ходила на грища та вечорниці, як і побільшала, бо парубки сміялись з рябої Оксани (Л. Янов., І, 1959, 32); Якось наче аж побільшав чоловік: всі економські слухають і прислухаються до нього (Стельмах, І, 1962, 605); Гомін ще побільшав, одні сміялися з Семена, другі вмовляли та потішали, інші знов і собі плакати заходилися (Л. Укр., III, 1952, 562); Надвечір мороз побільшав, під ногами рипів сніг (Гур., Друзі.., 1959, 160); // безос. Зрости кількісно; прибути. Він.. глянув на річку. Води ще побільшало (Гр., І, 1963, 416); — На те літо у нас тридцять пар воликів уже буде. Побільшає і тракторів (Жур., Дорога.., 1948, 119); Дівчина не відала, що сьогодні її слухачів побільшало (Мушк., Серце.., 1962, 54); Клопоту побільшало.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 617.