ПОБІЖДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОБІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., рідко.

1. Те саме, що перемага́ти 1. Отаман Матяш старенький на доброго коня сідає, Шість тисяч турок-яничар побіждає (Укр.. думи.., 1955, 15); Ідуть [троянці], зімкнувшись міцно, тісно, Ідуть, щоб побідить поспішно Або щоб трупом полягти (Котл., І, 1952, 279); — Здається мені, пани-браття, помираю славною смертю. Множество [безліч] ляхів побідив. Хай же квітне вічно руська земля! (Довж., І, 1958, 261).

2. перен. Здобувати перемогу над ким-, чим-небудь; переборювати когось, щось. Він побідить, порве шкарлющі [шкаралющі] пересуду (Фр., X, 1954, 44); // Добиватися успіху в кого-небудь, завойовувати чиюсь любов, прихильність і т. ін. Їй здалося,.. що вона побідила й серце молодого панича (Н.-Лев., IV, 1956, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 615.