ПОБУТО́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до по́бут 1. З самого малечку хлопець звик бути в центрі уваги. Побутова обстановка цілковито сприяла цьому (Головко, II, 1957, 261); // Пов’язаний з побутом, який трапляється в побуті, в повсякденному житті. Побутові епідемії; Побутові конфлікти; // Який відображає побут. Він розповів.. зміст поеми,.. підносячи більше чудесні та фантастичні пригоди, а поминаючи побутові картини (Фр., III, 1950, 34); Він [художник Венеціанов] перший почав брати за тематику для своїх картин побутові сцени з селянського життя (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 91); // перен. Буденний, звичайний. Образи, створені ним [О. Гончаром], далекі не тільки від безкрилої побутової заземленості [сірості] — вони далекі і від тієї холодної «сконструйованості», яка звичайно позначає умоглядні творіння «ідеальної» музи (Про багатство л-ри, 1959, 231).

◊ Комбіна́т (підприє́мство) побуто́вого обслуго́вування див. обслуго́вування.

2. Стос. до побуту (у 1 знач.). Для кожної суспільної формації властивий свій особливий побутовий уклад (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 19); Недалека подорож однак усе відкладалась: то заважали якісь дрібниці, то побутові клопоти (Жур., Вечір.., 1958, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 630.