ПОБЛЯ́КНУТИ і рідко ПОБЛЕ́КНУТИ, ну, неш, док.

1. Втратити свіжість, прив’янути. Молода травичка поблякла, поскручувалась (Кол., Терен.., 1959, 53); В балці квіти поблякли (Криж., Гори.., 1946, 124).

2. тільки 3 ос. Втратити яскравість забарвлення, кольору; потьмяніти, побліднути. Небо на сході зовсім поблякло і тьмяний відблиск його поволі переповзав на захід (Голов., Тополя.., 1965, 220); Тепер Еней убрався в пекло.. Там все поблідло і поблекло, Нема ні місяця, ні звізд (Котл., І, 1952, 134); // Те саме, що ви́цвісти. Ізносилась шинель і петлиці поблякли на ній (Шпорта, Твої літа, 1950, 97); Фро-сина Данилівна посивіла, поблякли очі, ще більше взялися зморшками щоки, лоб (Хижняк, Тамара, 1959, 211); Зав’яне, помарніє свіжий квіт її вроди під холодним, жовтим поглядом судовика… погаснуть ясні очі, поблекнуть рожеві уста… (Мирний, II, 1954, 72).

3. тільки 3 ос., перен. Втратити яскравість, виразність. Згадав [Степан], що має іти до Юлі, але зараз чомусь поблякла її завидна принада (Стельмах, II, 1962, 154); // Стати менш значним. Єдиним авторитетом, єдиним компетентним у цих вельми заплутаних, як здавалося Бронкові, питаннях друкарської техніки був лише «принципал». З часом цей авторитет.. побляк (Вільде, Сестри.., 1958, 493).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 621.