ПО́БИТ, у, ч., розм.

1. Умови життя; побут. Діти на селі — поміч. Аби зіп’ялось на ноги — зараз у поле: хай змалку привикає до свого побиту! У такому побиті бажали Іван з Мотрею своїх діток зростити-вигодувати (Мирний, І, 1949, 210).

2. Спосіб, характер чого-небудь; порядок, установлений чи заведений десь. Думка.. малювала йому інший побит життя (Мирний, І, 1949, 397); // у знач. присл., у сполуч. з прикм. або займ., по́битом. Як, яким способом, засобом здійснюється що-небудь. Хитрить лукавая Ютурна, Яким би побитом їй Турна Спасти од смертного ножа (Котл., І, 1952, 286); Хто бачив її [Масю] на різдво та на великдень, якби подививсь тепер, то жодним побитом не пізнав би (Свидн., Люборацькі, 1955, 72); З Йоською Джон познайомився.. оригінальним побитом: він підійшов до нього, смикнув за бороду і сказав: — У, тварина (Рильський, Бабине літо, 1967, 103).

◊ З яко́го по́биту? — чому?; з якої причини? [Ганна:] Та що з тобою сталося, Трохиме? З якого це побиту ти зволікаєшся і людей багатих відсуваєш від своєї дочки? (Кроп., V, 1959, 124); Яки́м по́битом? — як потрапив (потрапила) сюди, як опинився (опинилася) тут? — Олександра, Сашка! — здивовано мовив Василь, розставляючи руки. — Яким побитом? (Мирний, IV, 1958, 126); — Се ви? — Я. — Чорне трясло бородою та великим брилем, трясло Кирилові руку. — Яким побитом? (Коцюб., II, 1955, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 612.