ПОБЕРЕГТИ́СЯ, ежу́ся, еже́шся; мин. ч. побері́гся, регла́ся, ло́ся; док.

1. Подбати про своє здоров’я, стати обачним, уважним до себе. — Така молода, при здоров’ї, чого ж вона [Ганна] померла?.. — Вона не побереглася: на п’ятий день після того, як знайшла дитину, коноплі з холодної води пішла брати (Л. Янов., І, 1959, 145).

2. кого, чого, із спол. щоб і без додатка. Виявити пильність, обережність; остерегтися. Прощаючись, Гаврило Логойда й Сірко попередили вуйка Гната, щоб він поберігся цієї ночі і знав, що говорити, коли б наскочила разія [облава] (Скл., Карпати, II, 1954, 122); // наказ. сп. побережи́сь! Уживається як застереження. — Гей, хто там! — почувся голос позаду приятелів, — побережись! — Муляр і Вова розступилися. Мимо їх прошуміли сани (Вас., І, 1959, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 610.