ПОБАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. кому чого або з інфін. Висловити побажання про здійснення чого-небудь. Привітайте його [І. Франка] од мене і побажайте швидко одужати (Коцюб., III, 1956, 305); На прощання я потиснула друзям руки і побажала щастя (Гур., Осок. друзі, 1946, 63); Господар побажав йому на добраніч і провів його до відведеної кімнати (Кочура, Зол. грамота, 1960, 382); // кому кого, чого. Висловити побажання, щоб хто-небудь мав когось або щось. Дід у мене був не простий, кожному побажаю такого діда (Ю. Янов., І, 1958, 264).

2. чого або з інфін. Виявити бажання здійснити, одержати, здобути що-небудь; забажати. Дехто побажав мати мої твори (Мирний, V, 1955, 429); Трудове козацтво не захотіло визнати Врангеля своїм вождем, не побажало йти поповнювати його поріділі в боях частини (Гончар, II, 1959, 330); Через кілька днів Марія теж побажала гусячого м’яса (Довж., II, 1959, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 608.