ПЛУ́ТАНИЙ, а, е.

1. Який безладно переплівся, заплутався; заплутаний. Плутані пасма волосся; // Який безладно перетинається, перехрещується один з одним (про вулиці, стежки і т. ін.). Я біг плутаними вуличками, а село, як на зло, було безконечно довгим (Цюпа, Три явори, 1958, 19).

2. Такий, у якому важко розібратися; суперечливий, неясний. Опоненти стихли і, здається, були раді з того, що їх розвели: проблема надто плутана і делікатна (Кач., II, 1958, 43); [Огнєв:] Як же ви розробляєте наказ за такими плутаними відомостями розвідки? (Корн., II, 1955, 25); Плутане обгрунтування; Плутана розповідь.

3. розм. Який не вміє розібратися в чому-небудь.

[Терень:] Плутаєш ти, Антоньйо. Все плутаєш. І сам ти плутаний (Мик., І, 1957, 118).

4. Нетвердий, непевний (про кроки, ходу і т. ін.). Ступає [Доцька] несміливим плутаним кроком, з опущеними, мовби у злодія, очима (Вільде, Сестри.., 1958, 328).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 595.