ПЛУЖО́К, жка́, ч.

1. Зменш.-пестл. до плуг 1. Та бодай воли дужі були, А плужок уломився, Ой, щоб мій милий, ой, чорнобривий, Та й додому прибився (Укр.. лір. пісні, 1958, 156); За плугом Антін іде.. і на руках несе легкий дерев’яний плужок, щоб, не дай бог, не зачепив мертвого шару землі (Чорн., Визволення, 1949, 69).

2. Невеликий кінний або ручний культиватор. Він робить плужок, яким можна підпушувати в молодому саду міжряддя (Донч., V, 1957, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 595.