Про УКРЛІТ.ORG

плужити

ПЛУ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.

1. Орати плугом. — Хто вміє з вас плугом управляти? Плугом управляти? Себто плужити? А хто з них, хліборобів, цього не вміє? (Гончар, II, 1959, 354).

2. Обробляти землю плужком (у 2 знач.).

3. безос., кому, перен. Те саме, що везти́ 2. Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, чи кобилку, — і є чим годувать, — гляди й подохне або вовк поїсть (Україна.., І, 1960, 175).

Ща́стя плу́жить — доля сприяє кому-небудь. Поки щастя плужить, поти приятель служить (Номис, 1864, № 2309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 595.

вгору