ПЛАНТА́ЦІЯ, ї, ж.

1. Велике капіталістичне господарство, в якому вирощують спеціальні технічні або продовольчі культури (спочатку в Америці та колоніальних країнах із застосуванням праці рабів); земельні ділянки, належні такому господарству. Праця рабів широко застосовувалась переважно в південних колоніях, де раби вирощували на плантаціях тютюн і рис (Нова іст., 1956, 31); Іноземний капітал ще й тепер володіє тут [в Індонезії] значними площами землі, переважно плантаціями, де вирощуються технічні культури (Наука.., 7, 1958, 52).

2. Велика земельна ділянка, відведена під спеціальні технічні або продовольчі культури, що вимагають особливого догляду. Перед нею, мало не з-під ніг, збігали вниз по кам’яних горбах плантації тютюну й винограду (Коцюб., І, 1955, 284); По один бік дороги милував очі безконечний лан озимини. По другий — малахітова плантація цукрових буряків (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 563.