ПЛАКСІ́Й, я́, ч., розм.

1. Те саме, що пла́кса. — Я лише рюмсів і плаксіїв не люблю (Фр., VI, 1951, 178); Катруся ніколи, ніколи не стане плакати. Вона сама не любить плаксіїв (Донч., VI, 1957, 426).

2. перен. Той, хто завжди плачеться (у 1 знач.). Знайшлись і плаксії: мовляв, насіння нема, реманенту нема, а поки все дістануть, — весна минеться (Бойч., Молодість, 1949, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 560.