ПИ́ШНІСТЬ, ності, ж.

1. Буйний розквіт, розвиток, який виявляється в рості, цвітінні і т. ін. — Сину мій! дитя моє кохане! погуляв би ти в світі, полюбував красу і пишність світову (Вовчок, І, 1955, 27); // Надмірність у багатстві, оздобах, красі, вигодах і т. ін.; розкіш. Окреме приміщення на одному з столичних вокзалів. Невелика, оздоблена з солідною пишністю зала (Коч., II, 1956, 41); // Розмаїтість у барвах, забарвленні; багатобарвність, барвистість. Життя було там, в лісах, на полях, на луках. Там воно розливалося в усій своїй осінній пишності (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 167); // Бурхливість, багатогранність розвитку, розквіт чого-небудь. З нечуваною пишністю розцвітають література, мистецтво, наука в таких країнах давньої й великої культури, як Вірменія та Грузія (Рильський, III, 1956, 381).

2. Властивість за знач. пи́шний 2-10. Світла шовкова кофта з тугим перехватом у талії, довга широка спідниця.. надавали дорідній постаті пишності, грайливості (Баш, Надія, 1960, 210); Поважна, сувора велич її [пісні] пахла історією.., пишності її ніяк не можна змалювати (Ю. Янов., І, 1958, 205); Карл Маркс у «Капіталі» глузує з пишності і широкомовності буржуазно-демократичної великої хартії вольностей і прав людини.. (Ленін, 39, 1973, 21); — Мати-вітчизно! — мимоволі вирвалося у нього, по-юнацькому дзвінко й урочисто. І навіть для Козакова, який не терпів ніякої урочистої пишності, ці слова прозвучали переконливо і щиро (Гончар, III, 1959, 12); Характерно, що в зображенні селянина письменникові [О. Гончару] лишились цілковито чужими.. всякі тенденції до замилування старожитньою патріархальністю і етнографічною пишністю (Про багатство л-ри, 1959, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 374.