ПИРІ́ЙКА, и, ж., діал. Пирій. Сів [Северко] на межі, густо зарослій пирійкою, а подекуди й колючим осотом та будяком (Іщук, Вербівчани, 1961, 11); Розпряжені коні зразу ж почали смачно вигризати молоду пирійку (Стельмах, ІІ, 1952, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 357.