ПИ́ЛКА, и, ж.

1. Металевий інструмент з зубцями для розпилювання різних матеріалів. Щепи сохли.. — не берегло їх дозорливе око, не ходили коло їх ніж та пилка садовника, сам він кудись подівся (Мирний, IV, 1955, 205); Пиляли вони [теслярі] дерево, дзижчала пилка, і на землю сипався біленький порох (Хижняк, Тамара, 1959, 181); Загупало, задзенькало в кузні залізо, завила в теслярні пилка-циркулярка (Ряб., Жайворонки, 1957, 71)

2. Маленький терпужок. Пилка для нігтів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 352.