ПЕ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пе́сти́ти. Денис ще змалку був пещений, палкий на вдачу, як той порох (Н.-Лев., VI, 1966, 360); Груди в Рубіна широкі, сам він худий і не дуже пещений (Сенч., На Бат. горі, 1960, 4).

2. у знач. прикм. Зніжений дбайливим доглядом, піклуванням. Мати вхопила свою пещену єдиницю долонями за щоки й поцілувала (Н.-Лев., III, 1956, 236); Він звик до добра в старосвітській родині, Він батька та матері пе́щений син (Перв., II, 1958, 380); // Приручений дбайливим доглядом (про тварин). Розповідав [панотчик] Славкові,.. яке в них дома є пещене курятко, що само лізе до рук (Март., Тв., 1954, 407); // Який свідчить про постійний, уважний догляд. Віра Павлівна встала назустріч гостеві.. На ній було чорне плаття, і білий ковнір.. ефектно відтіняв білість пещеного запашного тіла (Хотк., І, 1966, 49); Професор Стрєльцов потупив погляд і сховав у своїй пещеній бороді єхидну посмішку (Бурл., М. Гонта, 1959, 40).

3. у знач. прикм., діал. Ласкавий, ніжний. Лейбуньо не чув від неї ніколи ласкавого, пещеного слова (Фр., II, 1950, 78); Голосочок [дитини] чистий, А слівце пещене (У. Кравч., Вибр., 1958, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 349.