ПЕЧЕ́РА, и, ж.

1. Утворена діянням підземних вод або вулканічних процесів порожнина в земній корі чи в гірському масиві, що має вихід назовні. Вони [рибалки] виносили свої човни, що були сховані в тій кам’яній печері од негоди (Н.-Лев., І, 1956, 54); Печери — це перші житла людей. Тут наші предки знаходили захисток від негоди і ворогів, тут відправляли магічні обряди (Наука.., 4, 1968, 20); * Образно. Після чікагських печер стандартний будинок здався Марії палацом (Рибак, Час.., 1960, 85); * У порівн. Ціла метка невеличких халабуд, густо обвитих диким виноградом, чорнілася своїми входами, немов чорні печери пороззявляли свої роти (Мирний, III, 1954, 261).

2. діал. Заглибина під берегом річки. Риба почала ховатися в найглибші місця та печери для зимівлі (Фр., VIII, 1952, 78); — А риба, каже [Грицько], так і черкається об ноги, а раків-раків, — так тілько руку у печеру засади — заразом з півдесятка так і витягнеш (Мирний, І, 1954, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 347.