ПЕЧЕНІ́ГИ, ів, мн. (одн. печені́г, а, ч.). Тюркські племена, які в VIII-IX ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині IX ст. переселились у Причорноморські степи. Тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (Рильський, III, 1956, 25); Київ не раз грабували й палили печеніги і половці, вщент було зруйнували татари, і тепер, як варвари, повелися з ним німецькі фашисти (Панч, В дорозі, 1959, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 347.