ПЕСТУ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до песту́н 1. Наумиху жаль взяв, що нагримала на свого пестунчика (Коцюб., І, 1955, 103); — Не хочу я, щоб мене пестунчиком дражнили (Добр., Ол. солдатики, 1961, 74).

◊ Песту́нчик до́лі (форту́ни і т. ін.) — те саме, що Улю́бленець до́лі (див. улю́бленець). На превелике здивування моє, Кость за обідом не мав вигляду пестунчика фортуни (Л. Янов., І, 1959, 447).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 343.