ПЕ́СТИ́ТИСЯ, пе́щу́ся, пе́стишся, недок.

1. Пестити одне одного або ніжно горнутися, ластитися до кого-небудь, виявляючи любов, ласку, ніжність. Він злостився, коли вона тулилася до нього, кляв, коли вона починала дрочитися з ним або пеститися (Фр., ІІ, 1955, 91); * Образно. Їх [сосен] пишні корони пестилися з облаками (Коб., Вибр., 1949, 302).

2. Ніжитись, перебуваючи в стані спокою, бездіяльності. Славко, мабуть, пеститься; трошки головка заболіла, трошки зденервований та й уже має себе за хорого (Март., Тв., 1954, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 342.