ПЕ́РТИСЯ, пру́ся, пре́шся, недок., фам.

1. Те саме, що пе́рти 1, 2. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра (Шевч., І, 1963, 330); Руки їх [тухольців] зачали ослабати, а монголи пруться і пруться на них, мов хвилі повені (Фр., VI, 1951, 86); — Куди ти прешся, ідоле?! — насідала на когось баба Параска (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 57); // Напирати на кого-небудь; штовхатися, пхатися. Латинці перлися товпами, Шпурляли вгору всі шапками. Кричали вголос на ввесь рот (Котл., І, 1952, 184); // перен. Намагаючись досягти певного становища, добиватися цього всіма засобами. Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слов’янофіли Так і претесь… (Шевч., І, 1963, 332); — Ну що ти, Свербиносе, тямиш?.. — визвірився Дмитренко на червонопикого, товстого козачого голову, од котрого так і несло горілкою. — Кис би собі в шинку… Ні, в гласні преться (Мирний, І, 1949, 380); — Не встиг зносити першу пару штанів — і в начальство преться… (Стельмах, II, 1962, 30).

2. з ким, діал. Сперечатися. Та не їй зо мною пертись І на гу́тірку ставать! (Фр., XII, 1953, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 334.