ПЕРСО́НА, и, ж.

1. уроч., заст., ірон. Особа, людина як окрема особистість. Начальник тилів армії Кушкін не раз виявляв симпатію до скромної персони Сидорчука (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 144); До Бреста збирався виїздити і Ян Замойський. Як персону світську, його не запрошували на собор (Ле, Наливайко, 1957, 432); // Поважна, знатна особа. Сказала раз свиня собі: — Ну, чим я не персона? (Тич., II, 1947, 152); [Рая:] А що він за така персона? Чому його не зачіпати? (Собко, П’єси, 1958, 279).

Ва́ша (твоя́ і т. ін.) персо́на, заст., ірон. — ви, ти і т. ін. [Халява:] Даби персоні вашій догодити, Все мусимо найщирше учинити (Кроп., V, 1959, 270); — Та ми ж з персоною твоєю Троянський ввесь возили род (Котл., І, 1952, 253); Вла́сною персо́ною — сам (сама) особисто. Шляхом котив фаетон. Лукія злякалась. Чи не молодий граф власною персоною виїхав наздоганяти втікачку? (Донч., III, 1956, 72); — А Маковей… ось він власною персоною! (Гончар, III, 1959, 214); Персо́на гра́та: а) (дипл.) особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника в якій-небудь державі схвалюється урядом цієї держави; б) (заст.) взагалі особа, до якої ставляться прихильно. Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був «персоною грата» як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви (Вільде, Сестри.., 1958, 508).

2. Одна людина, їдець (за столом під час обіду, вечері і т. ін.). Стіл був накритий на дев’ять персон (Коцюб., II, 1955, 385); Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (Вас., III, 1960, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 331.