ПЕРИСТИ́ЛЬ, ю, ч., архт.

1. Крита галерея, обмежена з одного боку колонами, а з другого — стіною будівлі. На гранітному цоколі височів перистиль біржової будівлі (Ільч., Серце жде, 1939, 87).

2. Прямокутний двір, садок або площа, оточені критою колонадою. Багаті будинки [в Ольвії] мали дворики, оточені колонами з неглибокими критими галереями — портиками (перистиль) (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 255); Широкі та короткі сіни провадять у внутрішній двір — перистиль (Л. Укр., II, 1951, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 325.