ПЕРЕПІ́Й, по́ю, ч.

1. розм. Дія і стан за знач. перепи́ти 1. — А бодай вас, пане сотнику! — так загарчав на нього пан Ригорович.. — Се вона [відьма] мені зробила, що я після перепою химери погнав (Кв.-Осн., II, 1956, 187); Притулок йому дала в своїй хаті Зуйка — жебрачка й п’яниця, яку він вважав, як і себе в хвилини перепою, пропащою людиною (Шиян, Баланда, 1957, 85).

З (од) перепо́ю — від надмірно випитих алкогольних напоїв, від сильного сп’яніння. Уляну на смерть забила глина, за котрою вона ходила перед великоднем, а Харитон розпився й з перепою вмер в рік по Уляні (Коцюб., І, 1955, 449); Не обійшлося б тут без бою, Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз (Котл., І, 1952, 280).

2. діал. Обряд випивання за здоров’я (молодих, новонародженого, породіллі і т. ін.). Щось зашептали [гості] на краю стола, підморгнула Марія дочці. Анничка втерла очі, засоромилася, але встала, щоб приступити до нового весільного обряду — перепою (Ірчан, II, 1958, 310); — Кажу, як буде весілля, то дивися, Марійко… Ох!.. Щоб з вінком… Щоб до церкви, а не до костьолу… Щоб з виводом, з перепоєм… Як на Укра... — і закашлялася, зайшлася [мати]… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 31); // Подарунок, врученням якого супроводжується такий обряд. — За твоє, Марійко, здоров’я, за дітей! — перехиляє чарку Свирид Яковлевич, кидається до кишені, щоб кинути для породіллі перепій, але там нема грошей (Стельмах, II, 1962, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 250.