ПЕРЕПИ́СУВАЧ, а, ч.

1. Особа, що займається переписуванням чого-небудь, переписує щось. — Я приніс із собою до гуртожитку торбу з білизною, книжки, друковані для сліпих, і рукопис твору, який я продиктував кільком добровільним переписувачам з двох госпіталів і одного санаторію (Ю. Янов., II, 1954, 81); Шевченкове слово було заборонене. Але його твори знав народ. Вони поширювались усно, переписувались відомими діячами і невідомими переписувачами (Рад. літ-во, 8, 1965, 42).

2. іст. У давній Русі — особа, що переписувала і впорядковувала рукописні книги. Окрему групу ремісників [Київської Русі] становили особи, які займалися виготовленням книг. Сюди належать переписувачі книг і художники-мініатюристи (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 429); В писаних учительних євангеліях.., де в титулі виставлено якогось святого отця, можна здибати вставки самого переписувача (Фр., XVI, 1955, 316); За невеликими конторками сидять кілька ченців-переписувачів, які схилились над книгами (Коч., Я. Мудрий, 1946, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 249.