ПЕРЕ́ПА́Л, у, ч.

1. Дія за знач. перепа́лювати, перепали́ти і перепа́люватися, перепали́тися.

2. рідко. Те саме, що перега́р 3. Дихнувшії їй в обличчя міцною махоркою і винним перепалом, вихопив [Корж] у неї дитину (Тулуб, Людолови, II, 1957, 123).

3. Надмірне обпалювання, випалювання чого-небудь, його стан або предмет як наслідок таких дій. Випалювачі прагнуть, щоб сирець перетворився в цеглу без перепалу, чи недопалу, без тріщин і бою (Колг. Укр., 2, 1958, 8); Якщо ж випалювана маса вапняку складається з неоднорідних кусків, то утворюватиметься не тільки недопал, а перепал (Таємн. вапна, 1957, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 244.