ПЕРЕЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Ви́кликати страх, боязнь; дуже стривожити, злякати кого-небудь або всіх, багатьох. На вигоні телят перелякав [осел] (Гл., Вибр., 1951, 137); Найстрашніший привид не був би так перелякав її, як те, що вона тепер побачила (Фр., VII, 1951, 163).

Переляка́ти на смерть (до сме́рті) — ви́кликати надзвичайно сильне почуття страху, дуже злякати. Остапійчиних дітей на смерть перелякав [Чіпка].. Біжить, кажуть, як скажена собака, через город… (Мирний, І, 1949, 282); Та що там ведмідь! Серна пробіжить мимо — і то перелякає на смерть (Хотк., II, 1966, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 221.