ПЕРЕЛА́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Ламаючи, ділити, роз’єднувати на частини; розламувати. Вмить спалить [огонь] всю землю тую З всіма неправдами її, Перелама хао́с твердую Шкарлющу [шкаралущу] скріплої землі… (Фр., X, 1954, 24); // Порушувати цілість кістки, кісток. Переламати руку; // безос. У жахливій завії вітрів протилежних Переламало якраз посередині щоглу високу (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 105).

2. перен. Те саме, що перело́млювати 2. Галичани посунули до кріпості, ніхто їм не забороняв, ворота стояли відкриті — лиха звістка переламала звичне, щоденне життя (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 365).

◊ Перелама́ти [само́го] себе́ — примусити себе діяти всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. — Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього "перша й остання"… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (Гончар, III, 1959, 337); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати самого себе (Собко, Справа.., 1959, 232); Перела́мувати (перелама́ти) хара́ктер (впе́ртість і т. ін.) — примушувати кого-небудь стати іншим, змінити звички, вдачу. Єдиного комісара він [Швед] терпів біля себе — Данила. І цьому доводилось день по дню переламувати Шведів характер, щодня наражатися на опір командира (Ю. Янов., І, 1954, 306); Майор таки переламав доньчину впертість, хоча зробити було це й нелегко (Гончар, Тронка, 1963, 165).

3. тільки док., перен., перев. із сл. обіцянка, слово і т. ін. Не додержати слова, порушити закон, обіцянку і т. ін. [Панас:] Добродію, що хочете кажіть, а я вже поблагословив, то слова не переламаю, бо то гріх! (Кроп., І, 1958, 140); Переламати закон.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 211.