ПЕРЕДОВІ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до передові́рити; // передові́рено, безос. присудк. сл. — Так, кажете, земляки, що не святі горшки ліплять? — весело задирався до опішнянців Андріяка. — Розучились уже святі, — в тон йому відповідали земляки. — Тепер нам передовірено… (Гончар, Таврія, 1952, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 172.