ПЕРЕДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕДЗВОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док.

1. Дзвонити по черзі у церковні дзвони; // Дзвонити по черзі (про дзвінки різного роду, годинники, струни). Передзвонюють струни, мов дзюрчить струмок (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 24).

2. тільки док. Закінчити дзвонити. — Де у гаспида подівалися двері? — аж скиглить пан Забрьоха; та з серця аж зубами клаца, бо вже давно у всі дзвони передзвонили (Кв.-Осн., II, 1956, 214); Вже й на "достойно" передзвонили, а Данило Харитонович божився, що чобітки роблені "на замовлення" (Панч, В дорозі, 1959, 13); * Образно. Тихне робочий день… Переговорили стуки сокир робітників… переполоскали білизну гуцулки в потоках, передзвонили коси.. царинками (Хотк., II, 1966, 374).

3. тільки недок. Дзвеніти від ударів по черзі, в різних місцях (про металеві або скляні предмети). В роботі Анна ставала дедалі швидшою й меткішою, і все частіше та частіше передзвонювали молотки… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 297); "Ти живий!" — Передзвонював дріт На похилених, чорних стовпах (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 139).

4. Дзвонити ще раз, повторно. Передзвонювати по телефону.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 168.