ПЕРЕГОРО́ДКА, и, ж.

1. Легка, некапітальна стіна, що розділяє приміщення, простір на частини. Од кахляної грубки до другої стіни йшла.. перегородка і одгороджувала хату од кімнати (Стор., І, 1957, 234); Бриг розподілено на дві частини: глуха перегородка знизу й до палуби відокремлювала на кормі каюти для начальства, залишаючи багато місця для команди на палубі й в кубрику (Ю. Янов., II, 1958, 68); // Невисокий бар’єр, стінка, що відгороджує, відокремлює одну частину приміщення, простору від іншої. Маруся ближче підсунулася до низенької перегородки і почала говорити (Хижняк, Тамара, 1959, 224); // Те, що розділяє вмістилище, порожнину на частини. Як оженився я, дав мені тесть в придане торбу з сьома перегородками (Номис, 1864, № 14321); Серце поділене м’язовою перегородкою на праву і ліву половину (Заг. догляд за хворими, 1957, 75).

2. перен. Те, що відділяє, відокремлює одного або одне від одного, є перепоною між ким-, чим-небудь. Володіння надільною землею розділяє селян тисячею середньовічних перегородок і середньовічною фіскальною "общиною", затримує розвиток продуктивних сил (Ленін, 17, 1971, 149); Вони так і розлучилися б сьогодні, лишивши в своїх серцях почуття гіркого жалю, якби не було цієї ночі, що потрощила всі перегородки (Кол., Терен.., 1959, 338); У нас.. розвиток [національних мов] повинен вести не до посилення національних перегородок, а до зближення націй (Рад. Укр., 26.XI 1961, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 155.