Про УКРЛІТ.ORG

переборювати

ПЕРЕБО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕБОРО́ТИ, борю́, бо́реш, док., перех.

1. Брати верх над ким-, чим-небудь, перемагати в боротьбі з кимсь, чимсь. [Xома:] Скільки-то я надривав і катував себе, щоб перебороти ворогів (Стар., Вибр., 1959, 294); // Протидіючи якій-небудь силі опору, долати її. Сидячи на підлозі із зігнутими колінами, тримаючись руками за ступні, розводити й зводити коліна, переборюючи опір рук (Фіз. вихов.., 1954, 38); // Долати опір якої-небудь стихії (хвилі, течії і т. ін.). Темар щосили гребе веслами. Переборює хвилі і вітер (Трубл., І, 1955, 179); Хтось із товаришів подав йому руку, допомагаючи перебороти прудку течію (Гончар, III, 1959, 353); // Проходити, проїздити і т. ін. яку-небудь відстань дуже важким шляхом, з великою витратою фізичних сил. Ми їхали довго. І вже не раз мені здавалося, що крута гора, яку ми через силу переборюємо під надривний стогін мотора, є найвищою точкою хребта (Жур., Вечір.., 1958, 266); Вона була схожа на подорожнього, який, прямуючи до омріяної мети, переборює останній, найтяжчий відрізок свого шляху (Ткач, Плем’я.., 1961, 165); // перен. Приходити на зміну чому-небудь (звичайно про час, пору року і т. ін.). Осінь і зиму я сидів.., пригадуючи минуле. Тепер уже літо.. Майк і Генрі одвідали мене на зламних точках мемуарів: коли осінь зустрічається вночі з зимою і коли весна переборює зиму (Ю. Янов., II, 1958, 165); // перен. Торжествувати всупереч чому-небудь, брати верх над чимсь. Земне пристрасне кохання, що переборює умовності усталених звичаїв, — то визначальний мотив інтимної лірики Павличка (Вітч., 7, 1968, 151); Сумління страх перебороло (Фр., XIII, 1954, 261); Цікавість переборола в ній усі інші міркування (Жур., Вечір.., 1958, 247).

2. перен. Долати що-небудь важке, справлятися з якимись труднощами. Йдучи незвіданими шляхами, переборюючи труднощі і нестатки, радянський народ під керівництвом Комуністичної партії перетворив у життя план будівництва соціалізму, розроблений Леніним (Програма КПРС, 1961, 4); На конференції партійній Тут сам головував Ілліч. Так, тут, у Празі староденній, Серед прапрадідних будов Горів, як світоч, віщий геній, Що тьму віків переборов (Рильський, II, 1960, 295); // Долати які-небудь недоліки, негативні звички, риси характеру або наслідки якихось дій, учинків. Елементи резонерства ролі [Тетяни] Ліницька переборювала глибоким ідейним наснаженням образу (Минуле укр. театру, 1953, 66); Розвиток революційного робітничого руху в Росії, за яким уважно стежив Франко, діяльність російської революційної соціал-демократії допомагали Франкові переборювати ідейні вагання (Іст. укр. літ., І, 1954, 510); // Тамувати в собі якісь фізичні потреби. Шинель розстебнула. Дві рани — сліди… Лежав горілиць, переборював згагу (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 93); Повільно, дуже повільно, мов переборюючи велику дрімоту, рухалися танцюристи (Жур., Вечір.., 1958, 402); // Звільнятися від якого-небудь неприємного, важкого почуття, стану, настрою і т. ін.; пересилювати. Переборюючи приступ нудоти, підійшла [Юля] до вікна, довго сиділа, глибоко вдихаючи запашне повітря пізньої осені (Тют., Вир, 1964, 453); [Анна:] Сама звила я се гніздо на скелі, труд, жах і муку, все переборола (Л. Укр., III, 1952, 408); Настя на секунду переборола свій гнів, посміхнулась самими довгастими очима (Коп., Лейтенанти, 1947, 152).

Перебо́рювати (переборо́ти) себе́: а) перемагати свій настрій, своє почуття, оволодівати собою. Любив [о. Нестор] її щиро, і кожда звістка про неї.. відбирала йому спокій.. І він постановив собі перебороти себе (Фр., VII, 1951, 15); Я переборов себе й обняв її легенько за плечі (Ю. Янов., II, 1958, 117); б) перемагати які-небудь риси своєї вдачі, вдосконалюючи свій характер. Їй треба перебороти себе, зламати свій характер, відшкребти намул, який налип на неї (Донч., V, 1957, 317).

3. розм. Перемагати всіх або багатьох. Он скільки орд перебрело через Дике Поле.. А наш народ усіх переборов (Добр., Очак. розмир, 1965, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 129.

вгору