ПЕРЕБАРАНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. кому, чому і з інфін. Те саме, що заважа́ти. Нанизу по камінні шуміла вода й перебаранчала їй читати (Н.-Лев., III, 1956, 126); Ставши поміж козаками великим паном, Пампушка вже не терпів, щоб йому перебаранчав хтось у будь-якому ділі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 35).

2. також без додатка. Перебивати, не даючи говорити. [Мартин:] Мерщій розказуй! Ти з мене печінки витягнеш. [Омелько:] Не перебаранчайте, пане, бо мене зіб’єте з пантелику (К.-Карий, І, 1960, 337); Довго слухала Горпина сваху-щебетуху, довго не перебаранчала і, нарешті, тяжко зітхнула; щось невесело слухалися їй ті речі солодкі… (Л. Янов., І, 1959, 170); — Ти не перебаранчай, коли я говорю, — неквапно повернув [Левко ] широку шию до Волошина (Стельмах, І, 1962, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 122.