ПЕНЬКОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до пень 1. Нема лісу. Де росли столітні дуби, там влітку зеленіє жалюгідна пенькова порость, а взимку невтримно гуляє хуртовина (Гжицький, Вел. надії, 1963, 39); Вік окремого дерева визначають на пеньковому зрізі за річними кільцями (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 117.