ПАШНЯ́, і́, ж.

1. Хліб у зерні; зерно. Молодиці несли в руках даровизну; хто дарував курку.., хто обіцяв на даровизну мішок пашні, улики бджіл (Н.-Лев., III, 1956, 77); Пливуть по шляхах Білорусії З пашнею обози червоні (Рильський, Наша сила, 1952, 110).

2. Хліб у стеблі; злак. Стоги понакладали [дядько і дядина] і жита, і пшениці, і всякої пашні (Мирний, І, 1954, 91); Якось завжди спізнювався [Кузьма] з оранкою і сівбою, сінокіс його перестоював, а пашня осипалась або починала зеленіти в снопах (Стельмах, ІІ, 1962, 296).

3. Сільськогосподарські культури, звичайно злакові. Пшениця шелестіла, цвіли волошки і цвірчали коники в пашні (Свидн., Люборацькі, 1955, 32); Широченним зеленим килимом суціль вкриває землю пашня, барвистим шовком виграє, міниться в променях веселого весняного сонця (Крот., Сини.., 1948, 47).

4. діал. Пасовище. Коло кожної хати гомін чути: там череду вже з пашні женуть, а там пісень співають (Вовчок, І, 1955, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 104.