ПА́ХОЩІ, ів, мн. (рідко одн. па́хощ, у, ч. і ж.).

1. Запахи, звичайно приємні, ароматні. На чистому повітрі розійшовся дух од вареної страви й змішався з важкими пахощами диму та потоптаної молодої трави (Н.-Лев., III, 1956, 106); Питомий пахощ селянської церкви вбив піт брудних вояцьких тіл (Ірчан, II, 1958, 233); Виноград цвіте-буяє, Любу пахощ розливає… (Крим., Вибр., 1965, 35); На зміну тонким ніжним пахощам весни — запахам бузку і конвалій — вже мали прийти п’янкі, медові аромати літа: наближалось цвітіння акацій і лип (Дмит., Наречена, 1959, 241); * Образно. Опера "Тарас Бульба" Лисенка насичена пахощами української народної пісні (Нар. тв. та етн., 2, 1963, 44); // перен. Те, що приваблює до себе чим-небудь цікавим. — Заплатять щедро, — промовив нишком Копронідос, почуваючи пахощі чернечих тисячок (Н.-Лев., III, 1956, 379).

2. тільки мн., рідко. Те саме, що духи́. — Може, ви мене направите, де той грек, що німецькі пахощі продає? (Вовчок, VI, 1956, 290); // Взагалі пахучі, ароматичні речовини. [Сінон:] Дружинонька твоя золотокудра либонь тепер багаття розпалила і пахощів насипала солодких (Л. Укр., II, 1951, 314).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 101.