ПАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до парува́ти¹. Купа гною все ще тулилась до стайні, тепер чорна і паруюча після дощу (Коцюб., II, 1955, 397); // у знач. прикм. Доки одні реєструються, інші вже несуть звідкись казанки з паруючим окропом (Гончар, II, 1959, 177); На столі вже стояли паруючі млинці (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 82.