ПАРТИЗА́Н, а, ч.

1. Учасник партизанської боротьби, член партизанського загону. Для фашиста партизан — як сіль для очей (Укр.. присл.., 1955, 419); Загін польської кінноти відбивався від партизан князя Пожарського (Тулуб, Людолови, І, 1957, 12).

Бу́ти у партиза́нах — брати участь у партизанській боротьбі. Був [Іван Іванович] у партизанах, працював у загонах по боротьбі з бандитами та диверсантами (Довж., І, 1958, 113); Черво́ний партиза́н — народний месник часів громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Одного разу стало відомо, що в лісах є червоні партизани (Ле, Опов. та нариси, 1950, 239).

2. кого, чого, заст. Один з перших прихильників якого-небудь руху, напряму. З розмови Лопухова з Вірочкою виявляється, що напрям його думок куди легше міг здатися гарним таким людям, як Мар’я Олексіївна, аніж красномовним партизанам всяких прекрасних ідей (Черн., Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 77.