ПАРЛА́МЕНТ, у, ч.

1. Законодавчий орган буржуазної держави, побудований повністю або частково на виборних засадах. [Річард:] А в чім, по-вашому, громадська воля? [Кембль:] А в тім, що ні король, ні парламент ламать не сміє присуду громади (Л. Укр., III, 1952, 26); Законодавчою владою у штатах [Індії] стали парламенти, а виконавчою — уряди на чолі з головними міністрами (Минко, Намасте.., 1957, 32); // перен., жарт. Про зібрання людей, що багато говорять, сперечаються. [Малоштан:] Незаможники зібралися. Просимо до нашого парламенту (Мик., І, 1957, 51).

2. Про найвищий законодавчий представницький орган конституційної держави. Найвищим органом державної влади в нашій країні є Верховна Рада СРСР, справжній радянський парламент, що складається з двох палат (Рад. Укр., 8. І 1958, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 71.