ПА́РКО. Присл. до парки́й. Десь збоку корова парко диха мало не в саме лице (Горд., Діти.., 1937, 36); // у знач. присудк. сл. Надворі було парко, варко, — дихати нічим (Мирний, І, 1954, 306); Вже й осінь виглядає з-за кукурудзи, а парко, як у липні (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 71.