ПАПІ́РЧИК, а, ч.

1. Зменш. до папі́р 1, 2. Роздер [Рустем] сірий папірчик на дрібні шматки і кинув додолу (Коцюб., II, 1955, 158); Ласточкін читав довго і уважно, дарма що на крихітному папірчику було всього кілька слів (Смолич, Світанок.., 1953, 171).

2. ірон. Те саме, що папі́р 2, 3. Вони вже папірчики на вогні палять, речі пакують (Ю. Янов., І, 1954, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 57.