ПА́ПОРОТЬ, і, ж.

1. (Аsріdіит fіlіtтаs). Спорова безквіткова трав’яниста рослина з великим, дуже розсіченим листям, що росте в тінистих сирих місцях. Під полом лежали усякі трави і коріння: мнята [м’ята], любисток, терлич, папороть (Кв.-Осн., II, 1956, 189); Вона брела по траві, пальцями ніг зриваючи зубчате листя папороті (Чорн., Визвол. земля, 1959,63).

Цвіт (квіт, кві́тка) па́пороті — чародійна квітка, яка, за легендою, нібито розцвітає в ніч на Івана Купала. Шукачі щастя [на Івана Купала] підстерігали міфічний цвіт папороті в лісі (Рильський, III, 1956, 392); [Перелесник:] Ми тобі знайдемо з папороті квітку, зірвем з неба зірку, золоту лелітку (Л. Укр., III, 1952, 206).

2. тільки мн. (Fіlісаlеs). Клас вищих спорових трав’янистих, рідше дерев’янистих рослин з дуже розсіченим або складним листям. На неосяжних просторах земної поверхні шуміли колись буйні ліси, що складалися з гігантських дивних рослин: плаунових, папоротей, хвощів (Наука.., 3, 1956, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 58.