ПАПЛЮ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., перех. Брутально, звичайно незаслужено лаяти або засуджувати; порочити, ганьбити. Жінка до мене: — Ти сякий, ти такий, ти затеряв [загубив] грунт, ти лайдаку, ти пияку, ну — паплюжить (Март., Тв., 1954, 67); [Марія:] Півгодини тому Краса паплюжив Костин проект… а тепер… тепер він видає його вже за свій (Голов., Марія, 1936, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 58.